Вход

TravelCamp: История №10: When the journey goes wrong… and keeps on going wrong

Ця варіація подорожі до Італії — хрестоматійний приклад того, що буває, коли зірки встали не з тієї ноги. А також ілюстрована відповідь на питання «навіщо потрібна туристична страховка?»,
а також один із аргументів проти бюджетних авіаліній та за автостоп (за умови, що лотерея не є вашим хобі, і літаками ви подорожуєте в пошуках пригод ПІСЛЯ прибуття на пункт призначення).

Тож початкові дані:
Пункт відльоту – Таллін;
Пункт призначення — гірськолижний курорт Лівіньо, північна Італія;
Проміжні пункти:
1. Аеропорт Скавска, Стокгольм, Швеція;
2. Аеропорт Мілано, Мілан, Італія;
Транспортні засоби: авіалініі «Ryannair»;
Трансфер з Мілана до Лівіньо.

Тобто, за планом все було дуже просто: летимо з Талліна до Стокгольма, там за пару годин сідаємо у літак до Мілана; швиденько прилітаємо до Італії, а там на нас чекає автівка, що мчить нас до Лівіньо — і вся подорож з Естонії до гірськолижного підйомника займає 8 годин, смакота!

В реалі все починається з того, що хлопчик у формі, що стоїть в Таллінському аеропорті, замість паспортного контролю прохає мене піти на чек-ін та поставити печатку, що я безпечна для рейсу. Український паспорт на бюджетних авіалініях – підозріло.
Біжимо на чек-ін, бо часу обмаль, і просимо поставити мені печатку — бо я безпечна для рейсу. Дівчина ж, російська естонка, не наділена скандинавською толерантністю, каже: «Нє поставлю. Поздно.»

Ага, розмова у стилі «совку» — тож розумними аргументами не візмеш, треба на «будь ласка» брати:
- «Будьласкабудьласкабудьласкабудьласкабудьласка!»
- «Нє магу. По правилам низя.»
- «А хто може дозволити, може якось можна? Ще ж півгодини до відльоту!»
- «Ета что, мне начальнику звонить??»
- «Будь ласка, будьласкабудьласка!»
- «Гмммм…», — вона таки набирається рішучості… дзвонить начальникові, каже якісь три слова естонською, слухає, каже «ага», кладе слухавку, недовольно ставить печатку — і ми біжимо на літак.

В зимньому вічнотемному аеропорті Скавска, що має вісім стільців для всіх транзитних пасажирів бюджетних авіаліній, ми релаксуємось, їмо мандарини та сосиски, а думками вже перевдягаємось у мембрани та розпаковуємо сноуборди. Тут ми вже все робимо заздалегідь, немов пенсіонери, — заздалегідь доїдаємо мандарини, заздалегідь ставимо мені печатку безпеки, показуємо шведам, що там у нас цікавого у взутті, та сідаємо собі у літак.

Стюардеси розповідають, як треба думати спочатку про себе, а вже потім про дітей у випадку небезпеки, і літак починає котитися аеродромом. Стюардеси розповідають, а літак все котиться. Я майже засинаю з думкою, що ми робимо вже третє коло, і що це за екскурсія аеродромом? — і тут стюардеси змінюють гучність і просять усіх покинути літак.

Бо у Мілані сніг, а італійці не знають, шо з цим робити… long story short — ледве-ледве нам вдалося десь за чотири години поміняти квитки на рейс наступного дня до Риму… щоправда, через Брюсель=) Від авіакомпанії ми не дочекалися нічого, окрім квитків на літак на південь Італії (замість півночі). Спали на підлозі аеропорту на рекламних плакатах, а зранку полетіли куштувати бельгійський шоколад, якого вже не хотілося.

Хотілося снігу і сноуборду, але для цього ще треба було долетіти до Рима, доїхати поїздом до Мілана, і там вже комфортна автівка повезе нас у гори.

Покуштувавши шоколаду і багету, прилетівши нарешті до країни призначення, ми беремо квитки на потяг до Мілану і розуміємо, що через 8 годин ми все ж будемо на снігу. Вже пройшло півтори доби з часу нашого відльоту з Талліну, ще 8 годин — і mission complete!.

Тож ми телефонуємо нашому трансферу, кажемо: ми живі, ми таки добралися до Італії — і за 6 годин нас можна зустрічати і везти в гори, щастя яке! На що на іншому кінці слухавки п»яним голосом відповідають: «Чуваки, це підстава. Італійці — ідіоти, вони забагато п»ють. Вчора ввечері на заправці — на заправці з самообслуговуванням! — якийсь італієць допоміг мені заправити машину, так цей ідіот налив мені півбаку бензину замість дизелю, моє новеньке авто! Я просто відбуксував авто до майстерні, і тепер я взагалі ніяк не можу навіть до підйомника доїхати, який Мілан? Беріть таксівку».

По приїзді в Мілан ми починаємо шукати, де ж у цій країні вай-фай та прокат авто? Всім відома, в черговий раз підтверджена відповідь: в суботу ввечері в Європі життя поза барами немає. Через те, що це субота вечір, у нас немає інших варіантів, ніж брати таксі за 400 євро та їхати у гори. Серце краялося, але ми таки доїхали до снігу, і на снігу була вже зовсім інша історія…

З позитивного: халепа-менеджментом по дорозі в Лівіньо займалися 4 людини, двоє з яких підійшли до подорожі зі слоганом «довіряй – але перевіряй» та оформили собі туристичну страховку. Вперше я бачила, коли вона дійсно знадобилася. Бо страховка перекрила їм витрати на готель у Стокгольмі, квитки на потяг, і навіть витрати на таксі, — так що тут і нам поталанило, бо це shared cost=)

З негативного: усі намагання отримати відшкодування витрат на потяг від авіакомпанії «Ryannair» були марними. Це така компанія, у якої немає ні телефону, ні електронної адреси, тож можна лише писати листи на поштову адресу, з надією, що вони їх не відразу кидають до знищувача документів. А може й відразу, бо ніякої відповіді не отримано=)